Температура. Озима пшениця досить холодостійка культура. Насіння починає проростати за температури у посівному шарі грунту 1 - 2 ˚С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12-20 ˚С. За умови достатнього зволоження грунту сходи за такої температури з'являються на 5 – 6-й день. Якщо температура вища 25˚С, висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 14 -17˚С.

            Взимку добре загартовані восени рослини зимостійких сортів витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до мінус 35 - 40˚С.

            Шар снігу 10 см і більше повністю захищає рослину від вимерзання навіть за 30˚С морозу. За наявності шару снігу тільки 2 см озима пшениця здатна витримувати зниження температури повітря до мінус 20 -26˚С. Сильні морози (25 - 30˚С) за відсутності снігового покриву чи мінімальній його товщині спричиняють загибель рослин озимої пшениці навіть морозостійких сортів. Це так звана температурна зона вимерзання.

            Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5 - 6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких температур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок періодичного відтавання-замерзання грунту і розгартування рослин. В цей період озима пшениця може загинути від невеликих морозів (мінус 6 - 8˚С). Незагартовані восени рослини у разі різкого похолодання (приморозки мінус 6 - 10˚С) теж можуть пошкоджуватися. Восени рослини припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її за температури повітря 3 - 5˚С.

            Впродовж вегетації пшениця росте найбільш інтенсивно за температури повітря 20 - 25˚С. Короткочасна спека з підвищенням температури до 35 - 40˚С, при достатніх запасах вологи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих речовин у разі збільшення температури понад 40˚С.

            Волога. Озима пшениця вимоглива до вологи культура, її насіння для набухання потребує 55 - 60% води від своєї маси. За недостатньої вологості грунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в період виходу в трубку - колосіння, а також наливу зерна, коли потреба рослин у воді максимальна. За період вегетації озима пшениця залежно від умов вирощування витрачає 250 - 400 мм води з 1 га. Транспіраційний коефіцієнт її становить 300 - 500.

            Озима пшениця негативно реагує і на перезволоження. Якщо воно короткочасне і температура повітря не висока, то рослини не знижують темпів росту. Тривале перезволоження сповільнює ріст, можливе загнивання кореневої системи, листки набувають блідо-зеленого кольору. Надлишок вологи легше переноситься рослинами молодого віку. Осіннє перезволоження зменшує морозостійкість і зимостійкість.

            Велика кількість опадів у весняно – літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності.

            Надмірна кількість опадів у період формування і достигання зерна призводить до ураження хворобами та зниження якості зерна.

            Світло. Добре освітлення на початку виходу рослин в трубку сприяє формуванню коротких міцних міжвузлів. Стебла стають стійкими до вилягання під час сильних вітрів і зливних дощів. На сильно загущених посівах через травостій проникає не більше 10% сонячного проміння. У зв'язку з великим затіненням рослин, нижні міжвузля стебла дуже витягуються. Такі посіви можуть вилягати навіть у роки, коли на початку фази виходу в трубку були сонячні дні. Вилягання призводить до великого недобору врожаю.

            Мінеральне живлення. Для формування 1 т зерна необхідно: 28 - 37 кг азоту; 11 - 13 кг фосфору; 20 - 27 кг калію, 5 кг кальцію, 4 кг магнію, 3,5 кг сірки та 5 г бору, 8,5 г міді, 270 г заліза, 82 г марганцю, 60 г цинку, 0,7 г молібдену.

            Дослідження останніх років, а також практика вирощування озимої пшениці за інтенсивною технологією показали, що для одержання максимального врожаю зерна високої якості, при високих дозах внесення добрив, необхідне переважання азоту: 1,5:1:1. Потреба у внесенні підвищених доз азоту обумовлена високим виносом азоту з грунту, що переважає в 3 - 4 рази винос фосфору.

            Найбільший приріст врожаю і покращення якості зерна забезпечує азот. Пшениця поглинає азот впродовж всього періоду вегетації від початку функціонування коренів до припинення росту. На початку росту азот надходить у рослини інтенсивно, випереджаючи надходження інших елементів, але величина його осіннього використання незначна. Так, від сівби до весняного відновлення вегетації засвоюється лише 8% загальної кількості азоту. Отже, в осінній період немає потреби створювати високий рівень азотного живлення. Надлишок азоту восени призводить до зменшення зимостійкості, переростання вегетативної маси, вилягання і значного ураження посівів хворобами і шкідниками. До початку колосіння рослини поглинають 2/3 всього необхідного їм азоту, а в період початку формування зерна потреба пшениці азоту знову зростає і за період формування і наливу вона використовує 25 - 30% необхідного їй азоту.

            Фосфор необхідний озимій пшениці на всіх фазах росту і на всіх типах грунтів. Значна частина фосфору засвоюється уже в період проростання насіння. Нестача його в цей час не компенсується посиленням фосфорного живлення на пізніших етапах розвитку. Найбільша кількість фосфору потрібна у період від початку виходу в трубку до цвітіння, коли рослини створюють його запас для наливу зерна.

            Калій з грунту озима пшениця засвоює від проростання до цвітіння, а найбільш інтенсивно - у фазах виходу в трубку і колосіння. Максимальна кількість його нагромаджується в рослинах озимої пшениці під час цвітіння.

            Глибина посіву озимої пшениці у зоні Лісостепу України становить 3 - 5 см. Пізні строки сівби вимагають мілкішого загортання, ніж ранні. На яку б глибину не загорталось насіння, вузол кущіння буде формуватись на глибині 2 - 3 см. При глибокому загортанні на ріст підземної частини стебла від насінини до вузла кущіння (епікотиль) витрачається основна частина ендосперму, проросток виходить на поверхню ослаблений. Така рослина слабше кущиться, внаслідок розтягування вузла кущіння формується слабша коренева система, рослина менш продуктивна, схильна до вилягання.

            Норма висіву. Продуктивність озимої пшениці найвища за оптимальної норми висіву, величина якої залежить від кліматичних умов, родючості грунтів, попередника, удобрення, біологічних особливостей сорту, строків і способів сівби, якості насіння і т.д.

            На родючих грунтах, після кращих попередників і на вищих фонах удобрення норму висіву необхідно зменшувати. Сорти, які відзначаються більшою кущистістю, сіють з меншими нормами, порівняно з слабокущистими. Вважається,що норму висіву можна збільшити в зоні достатнього зволоження. На важких грунтах, де спостерігається низька польова схожість насіння, сіють більше, а на структурних чорноземах, які забезпечують вищу польову схожість, норму висіву доцільно дещо зменшити.

            Норма висіву безпосередньо пов'язана із строками сівби. При сівбі в ранні строки рослини добре кущаться і формують нормальний стеблостій при менших нормах висіву. На пізніх посівах для створення оптимального числа продуктивних стебел на одиниці площі норму висіву необхідно збільшувати на 10 - 15 %.

            Строки сівби. Продуктивність рослин зменшується як при ранніх, так і при пізніх строках сівби. У першому випадку озима пшениця розвиває велику вегетативну масу, сильно кущиться. Внаслідок переростання, рослини починають інтенсивно використовувати запасні речовини і стають менш стійкими до несприятливих умов, знижують зимостійкість. Крім того, рослини ранніх строків сівби більше пошкоджується шкідниками і хворобами, посіви сильніше забур'янені,можуть випрівати. Навесні, коли пшениця кущиться, бур'яни випереджають її в рості і затінюють, забираючи значну частину елементів живлення і вологи. Все це призводить до сповільнення росту, зрідження посівів та зменшення врожаю.

            Рослини пізніх строків сівби довше сходять, не встигають восени, розкущитись, розвинути достатню кореневу систему і надземну масу.

            Сприятливі умови для проведення сівби настають, коли встановлюється середньодобова температура повітря 14 - 15 °С, а осіння вегетація триває 40 - 50 днів.

            Для західного Лісостепу України оптимальними календарними строками сівби вважають 10 — 25 вересня. У зоні Полісся оптимальні строки сівби припадають на 5 - 20 вересня.